У різних куточках земної кулі живуть люди, що до болю в ногах відрізняються від усіх решта. Самі себе вони називають рейджерами, при чому загадково усміхаються і випромінюють очами божевільний блиск. Можливо, саме тому інша частина людства поза очі кличе їх вар’ятами або збоченцями.

Скажімо, що потрібно нормальній людині для повного щастя? — Полежати перед телевізором, попередньо добре попоївши та виспавшись. А в них шкала цінностей дещо інакша: за даними статистичного дослідження на першому місці — дух здорового авантюризму, що передбачає вигадування пригод на власну і чужу голову, на другому — нахабна впевненість у безмежності своїх можливостей та віра у власне щастя-долю. Їх не лякають ні дощ, ні сніг, ні бездоріжжя, ні відсутність квитків у касах чи вільних місць в готелях, ні шторм у морі, ні мокре взуття, ні ... Словом, усе це їх не лише не зупиняє, а й приємно збуджує!

Нещодавно вони легалізувалися, створивши Товариство екстремального мандрування “Вірус без кордонів”. Ця подія сталась в Новорічну ніч на горі Яйко Єлемське в диких лісах Горган, де в радіусі 20 км людей не побачиш і влітку! Із цієї нагоди було видрукувано футболки із символічним логотипом, які отримали всі члени новоствореної організації.

Цього разу на таку авантюру, окрім наших, спокусилося ще семеро англійців, які кинули все і приїхали в Україну. Звиклі до цивілізованого, і, з цього погляду, одноманітного способу життя на своїй Батьківщині, вони були змушені позбуватися останніх своїх комплексів: тут на них чекало ходіння по глибокому снігу або суцільній кризі, рубання дерев, пиляння дров, прорубування джерела сокирою, варіння їжі в казанку тощо... Словом, зустріч 2003 року відбулася в найкращих рейнджерських традиціях.

Ідея заснування клубу витала в повітрі вже давно: фактично неофіційна його діяльність триває близько п’яти років. За плечима в рейнджерів купа недитячих пригод: підкорено всі вершини Українських Карпат будь-якої пори року по декілька разів (з лижами, пішки, на роверах); 6-тижнева велосипедна мандрівка з Парижа до Тернополя; встановлення жовто-блакитного прапора в День Незалежності України на найвищій горі Шотландії Бен-Невісі; сплавляння на каяках бурхливою уельською річкою Ді; 5 000 км автостопу Європою та перегони автостопом в Крим; сходження на найвищі точки Словенських Альп (Тріглав) та Кримських гір (Роман Кош), не говорячи вже про гірськолижні табори на Плішці (в Сколівських Бескидах) та італійські Апеніни.

Слава про крутих українських хлопців (і дівчат) розповсюдилася й за межі нашої країни: встановлено контакти із дружніми об’єднаннями з інших країн, наприклад Словенії (особливістю ексріму якої є катання на скейті, прив’язаному до авто на швидкості 80 км/год), Польщі, Англії...

Словом, бережіться, матрасники і чайники, вірус поширюється!