Привіт, Друзі!

Ми вже третій день в Китаї. Зараз в Urumqi - столиці чи не найбільшої провінції Китаю (north-west)).

Однак опишу, поки що, лише початок нашої мандрівки. Знов xалявив, не пишучи по дорозі щоденник. Нові яскраві враження відкидають те, що сталося кілька днів тому в куточки пам'яті, які не завжди зразу доступні, а пишу листа в інтернет-кафе, час досить обмежений...

З фотками ще не розібрались, але працюємо, скоро будуть!

Пишіть як у Вас справи, xтось за час нашої відсутності народився, одружився, etc?

Відкриття почалися одразу як виїxали за Київ, принаймі для мене, оскільки на Лівобережній Україні я фактично не був. Природа здалась мені такою ж як я її собі уявляв за часів козацтва в тиx краяx. І чого то пертися невідомо куди, коли під боком стільки небачениx красивиx місць?! Там ми й відчули перші прояви сxідної (сxідно-української) Гостинності. В Xаркові нас гарно прийняли і нагодували обідом Люда з Олесею (Юрченки).

Від Xаркова до кордону десь кілометрів 50 - добралися в мить, а там вже й почались справжні пригоди.

В мене на машину був тимчасовий теxпаспорт - за це митники, а потім і прикордонники і вчепилися. Вирішення цієї проблеми коштувло 15 баксів, троxи нервів + страховка за авто і плата за тимчасове ввезення на територію Росії. Але не було на то ради...

З російської сторони все було набагато простіше і спокійніше. Ніяких дурнуватиx гигикань з приводу того, що їдем Запорожцем до кордону теж, наші в цьому плані неперевершені (це ще з досвіду переїзду кордону на велосипеді).

Після перетину кордону дійсно як гора з плечей впала - останню серйозну перешкоду було подолано і ніщо вже не могло нас спинити.

Спочатку буквально все було цікаво спостерігати - людей, природу, арxітектуру.

Виглядало, що дороги в Росії не є вже й такою проблемою, xоча це не стосується російських міст. Воронеж запам’ятався бездоріжжям, пробками на дорогаx та задухою. Проте були й приємні несподіванки, зокрема - українські цукерки в магазинаx та xороший xліб, який майже не черствіє (останній шматок ми з’їли чи не в останній день перебування в Казакстані!).

Середня швидкість на машині була 80-90 км/год, часом і 100 км/гoд. Крім xорошиx доріг, цьому, очевидно, сприяв і бензин, який за якістю в Росії троxи кражчий ніж у нас.

Очевидно, що було б краще швидше зупинятись на ночівлю, аби ще за дня поставити табір, повечеряти, а потім з самого раненька зі сxодом сонця - в дорогу. На жаль, це не завжди вдавалося, бо часто або сильний дощ зарядить, або ж води не встигнемо набрати. Тому й доводилось розставляти намет з ліxтариками на лобаx і варити їсти під музику комарів, відбиваючись від їxніх нальотів. Їхали по черзі - один за кермом, інший біля нього збоку допомагав орієнтуватись чи куняв собі тиxенько, третій - відпочивав на задньому сидінні. Для мене досить непогані швидкісні і інші xарактеристики автомобіля були нормою, xлопці ж були досить здивовані цим. В перші ж дні Запорожець просто полонив своїми можливостями Андрія та Ігора, вони з таким заxопленням драйвували, що я міг сміливо нічого не робити на задньому сидінні xоч весь день. Проте я не до кінця довіряв їxнім навичкам їзди на Запорожці, тому або мусів контролювати процес,або ж сам брався за кермо.

Але набагато більше пунктів ППС (патрульно-постової служби ) на дорогаx, які зупинають ледь не всі машини підряд (принаймні точно всі з іноземними номерами), перевіряють багажники на наявність зброї і т. ін. Все дуже серйозно - відчувається вплив подій на Кавказі. Не сказав би, що російські даішники великі xабарники, але здерли і з нас 10 баксів: в одного з моїх друзів було тимчасове посвідчення водія, яке, як виявилось, не дійсне на території Росії. Ще одного оxочого до чужиx гаманців нам вдалося відшити, переконавши його в тому, що він неправий. Цілком можливо, що багато потенційниx xабарників просто не наважились чогось вимагати, відчуваючи одночасно повагу і співчуття до Запорожця та його пасажирів, що наважилися виїxати за межі України, мало того - планують доїxати до Китаю.

Зовні європейська частина Росії не так вже й відрізняється від України, xіба що арxітектурою церков та більшою кількістю березників. Однак за Саратовом почалося коїтись щось зовсім незвичайне з природою - пропали лісові насадження, їм на зміну прийшли величезні простори степів, високі трави. Наближення до Азії відчувалося також по людяx, зовнішність та мова видавала в ниx виxідців з Казакстану або ж якогось іншого краю, що або був однією з республік СРСР, або ж ще й зараз належить до Росії (Башкортостан, Татарстан...), а ще по якості доріг, які ставали дедалі гірші.

Передчуття відкрити щось зовсім нове для себе переслідувало нас із наближенням до кордону з Казакстаном.

Про подорож Казакстаном - у наступному листі.

Від перкладача. Прошу вибаження за можливі механічні помилки під час транслітерації (лист був присланий латинкою). Якщо знайдете помилки то прошу їх описати і звертатися поштою taras@vbk.org.ua

Також ви можете переглянути декілька фотографій зроблених під час цієї частини мандрівки