Спершу про те, що суттєво піднімає мені настрій та заважає Вам бути в курсі останніх китайських (східних) новин. Я завжди любив українське радіо, тут це просто перетворилось на залежність.   Поки що мені вдалося лише раз за всю мандрівку знайти українську радіостанцію на коротких хвилях - це було в Казахстані, Всесвітня служба Радіо Україна.   Інтернет же дозволяє слухати, якщо й не всі радіостанції з України, то принаймні кілька десятків.   Мені достатньо і першого каналу українського радіо. Хоч інформація там і не най об’єктивніша, але сама аура того радіо - набагато важливіше аніж будь-які новини. Слухати добре знайомі передачі, будучи за тисячі кілометрів від дому - це надзвичайна розкіш. Це все дуже добре розслабляє і водночас не дозволяє займатись за комп’ютером серйозними справами, як от інформування земляків із ходом подорожі, написанням обіцяних статей для українських друкованих ЗМІ.

До речі, раджу всім відвідати сайт: www.proradio.org.ua   - там багато посилань на українські радіостанції, що ведуть мовлення в Інтернеті.

Після трьох довгих та виснажливих днів дороги я нарешті добрався до останнього великого міста на моєму шляху в Китаї - Урумчі. Ніколи не думав, що буде настільки приємно знову відвідати це місто. Нагадаю, що ми побували в ньому з хлопцями по дорозі до Тібету. Не знаю коли місто прокидається, але не засинає до пізна.   Навіть близько опівночі працює десь половина всіх магазинів та ринків, на вулицях - натовпи людей. Літні люди полюбляють в такий час, коли спека йде геть, займатися гімнастикою. Часто на вулицях під відкритим небом можна надибати на гурт бабусь-дідусів, що під ритмічну музику роблять руханку.    Молодь займається цим, як правило, зранку, перед роботою чи навчанням.   Якось з самого раненька мав я змогу спостерігати як швейцар, втомившись   нудьгувати під дверима готелю, в довжелезній шинелі до самих п’ят з величезним ентузіазмом виконував ланцюжок вправ китайської гімнастики - було враження, що він танцює.

Перебуваючи кілька тижнів цілком на рисовій дієті, відчуваю зараз нестачу цього продукту. В Шіньджян-Уйгурському автономному регіоні, зважаючи на те, що природні умови не дозволяють вирощувати рис - пустеля та Тянь Шань, на першому місці тут - локшина. Давно закінчились бананові та ананасні плантації, проте їх місце зайняли гранатові та яблучні сади, виноградники і баштани.   В центрі Урумчі не торгуючись можна купити 1кг винограду (зелений, без кісточок) за 3 юані (>2,5кг за 1 USD !).    Родзинки тут без перебільшення всіх кольорів райдуги, урюк, курага, горіхи та всім нам знайоме соняшникове насіння.   Останнє також буває кількох сортів, різне за величиною, кольором та смаком. Китайці мають палку пристрасть до   нього - дуже часто можна помітити як верхні різці у людей мають своєрідні виїмки - це явний наслідок споживання величезної кількості насіння.

Напиток №1 в Китаї - це, звичайно ж, зелений чай. Найякісніший і відповідно найдорожчий сорт якого може коштувати>100 USD за 1кг.   Я цієї любові однієї п’ятої частини населення зовсім не розділяю.   Якщо в Індії з кожною випитою чашкою чай мені все більше смакував, то тут майже навпаки.

Вітаю з перемогою української збірної з футболу в Казахстані!

Я, на жаль, запізно дізнався про ту гру. Трохи шкода, що пропустив, будучи лиш за 1500км від Алмати:-(

Не можу дочекатись коли д оберусь до машини!   З кожним днем рюкзак стає все важчим - годі на плечі закинути.   Це не від того, що мої руки ослабли - вони, навпаки, від щоденних вправ з наплічником стали лиш міцнішими, просто кількість та вага всього, що всередині моєї диво-торби, дається взнаки.

Давайтеся чути!

Любко