Одразу ж по торговищу я подався на пошуки місця (банк(омат)), де би зміг трошки поповнити свій гаманець готівкою, тим більш, що гроші потрібні будуть і в Казахстані, а можливість скористатися карткою до Алмати - досить примарна. Зняти гроші в Урумчі з Візи Електрон - це завдання не для слабаків.   Попередні мої пошуки закінчились в Bank of China (державний і найпотужніший, наскільки я зрозумів), де гроші мені таки видали, але це зайняло уйму часу та працівники мусіли отримати спеціальний дозвіл, щоб виконати потрібну мені операцію.   Цього разу в тому банку мене одразу ж відправили до сусіднього, чиї банкомати приймають цей тип карток - гроші були на руках і було чим розплатитись за ночівлю.

Подолати шлях з Урумчі до Хоргосу (прикордонне містечко) я планував десь за два дні.   Однак дорога назад була значно меншим випробуванням і подолав я її за добу, це разом зі сном та перервами на перекус.   Останні 30 км довелось добиратись тим самим транспортом, що був свого часу першим для нас у Китаї.   Цей грат важко навіть назвати автомобілем, потужність двигуна деяких мотоциклів значно вища.   Моя не повага то того ТЗ пояснюється ще й тим, що майже завжди потрапляв до якоїсь халепи, коли мене підвозили на ньому - вимагали гроші або ж завезли не в тому напрямку, що треба.   Не став винятком і вчорашня їзда.    

Одразу ж після того як я попрощався з китайцями, що підкинули мене останніх 300 км, як під’їхали місцеві та почали мене затягувати у свої мікроавтобуси.   Одна жіночка буквально тягла мене, але продавці, що занадто наполегливо проштовхували свій товар чи послуги ніколи в мене не заробляли ані копійки.   Я підсів до вуйка, що не був надто агресивним та до того ж під’їхав першим.

Хоч цього разу мені й не довелося ховатись за рюкзаками, але той дядько таки мене здивував, почавши вимагати на пів шляху 50 юань замість 5 (саме стільки коштує проїхати тим гратом 30 км).   Йому на підмогу поспів ще один водій, що знав англійською слово „Money”. Я з ним погаркався, на прощання ми сказали один одному по "fuck", я заплатив 5 юань і мій шофер поїхав до Хоргосу.

З їжею мені щастило набагато більше, порівняно з першим разом.   По-перше, я отримував саме те, що замовляв (напр., холодну локшину з салатом і без натяку на м’ясо!), по-друге, коштувало це в два рази дешевше.   До речі, з наближенням до кордону зовнішній та внутрішній вигляд місцевих ресторанів-столових суттєво покращувався.   Чи то конкуренція жорсткіша, чи просто заїжджі гості вимогливіші - чисто, різнокольорово і майже затишно.

На жаль, в Хоргосі   я не застав Сашка (китайське ім’я так і залишилось для мене загадкою), який дуже нам допоміг першого раз. Сашко зараз в Україні, одружується.

Прибув я в те містечко пізнього суботнього вечора, а між кордонний перехід в неділю не працює.   Тож я мав цілий день для нових знайомств та блукання ліченими крамничками в пошуках чогось цікавого, а вуличками - в пошуках вивісок з недолугим перекладом на російську та якихось путніх товарів.

В CD - DVD плані Хоргос - це просто розчарування. За кількома винятками, як от Місько Джексон чи Алсу (дочь Алли Пугачйовай), музика суцільно китайська, фільми лише на VCD, а вони - на китайській мові. Тому-то свої купівельні апетити мені довелось задовольняти в гастрономах, купуючи перець і різні види локшини.   До речі, хоча локшини швидкого приготування тут - бери-не хочу, коштує вона майже стільки ж скільки повноцінна вегетаріанська страва. Це мене дуже здивувало, адже Мівіна і т. п. теж прийшли з Китаю, а коштують в нас копійки.

Завтра з раненька біжу до кордону, а за 40 км на казахській стороні в містечку Жаркент чекає мене Мр. З.!

Любко